В серпні 2021 року я нарешті отримав вакцинацію від коронавірусу, а з нею — можливість подорожувати. Першим чином хотілося потрапити в гори; тож обрав новий маршрут в перевіреній локації, та вирушив. Більше одного дня не планував, бо це був перший раз за цілий рік, планував щось відносно просте, але ефектне.
На початку маршруту є платна стоянка (з міста їхати хвилин 20), або зупинка автобуса. Від стоянки починається широка ґрунтова дорога, по якій йдуть перші пʼять кілометрів маршруту. Шлях супроводжується легким рівномірним підйомом. По дорозі — луги, трава, корови, квіти, а також маленька річечка. Долина тут надзвичайно мальовнича, та йти легко та приємно.
✻
✻
✻
✻
✻
✻
Гьолінгвінкель
Приємна дорога закінчується першим серпантином — підйом на 160 м до хати Гьолінгхюте (Göllinghütte). Серпантин середньої складності. Теж добра розминка перед тим, що буде далі.
Сама хата цікава хіба що туалетом. Тут шлях розділяються — або на Грейфенбенг, або на Хохгьолінг. Вирішив відхилитись від основного маршруту та сходити подивитись на “найбільший амфітеатр у світі” - луг Гьолінгвінкель (Göllingwinkel) у підніжжя гори Хохгьолінг (Hochgölling). Перепочивши та подивившися на серйозний підйом на цю гору, повертаюсь до свого маршруту — день короткий, а йти ще далеко.
✻
✻
✻
Від Гьолінгхюте починається найважча частина маршруту — спритний та крутий підйом на гору Грейфенберг (Greifenberg). Це цілих 1000 м висоти всього за 3.5 км. Тобто єдиний суцільний серпантин-сходи. Зізнаюсь, я трохи недогледів цей момент при виборі маршруту, бо на “простий похід після перерви на карантин” зовсім не тягне.
✻
✻
✻
Краєвиди на підйомі відкриваються мальовничі.
✻
✻
✻
Вершина
Під самою вершиною буде сідловина, озерце, та краєвид на запаморочливе провалля та подальші гірські масиви.
Далі — коротенька решта підйому, і, нарешті, Грейфенбенг — вища точка маршруту (2618 м) Краєвид навколо космічний. Але, не задля вершини я сюди йшов, тому після фотофіксації йду далі.
✻
✻
✻
В цьому ландшафті немає ані дерева, тож оку нема що взяти для масштабу, та висота прірви не вгадується. Дуже тривожне, нереальне відчуття. Космос.
✻
✻
✻
Плато Клаферкесель
З Грейфенбергу спускаюсь на плато Клаферкесель (Klafferkessel, що перекладається як “зяючий казан” - влучна назва). Воно розташоване на висоті 2200-2400 м та являє собою нескінченний камʼяний хаос з озерами, озерцями та калюжами.
✻
✻
✻
На Клаферкеселі пасуться вівці. Ціле стадо. Їх важко помітити проміж камінням, проте легко почути.
Скільки овець знайдеш на цій світлині?
✻
✻
✻
Хіба можна пройти та не спробувати літню воду на дотик? Вода в озері холоднюча, але ногам все одно приємно після годин в чоботах.
✻
✻
✻
З краю плато починається дорога назад, спочатку — виснажливий спуск по камінню метрів на 600. Пейзажі знайомі — камʼяний хаос всю дорогу. Ноги вже зовсім обурені.
✻
✻
✻
Обід
Спуск виводить на хату Прейнталерхюте. Тут можна пообідати. Беру кружку свіжого молока, бутерброд з steirerkas - місцевим делікатесом, та салат, який виявився самим дивним салатом в моєму житті, бо замість зелені в ньому було якесь лісове зілля.
✻
✻
✻
Steirerkas - це дуже місцевий різновид сиру, його навіть у Відні знайти складно. Він нагадує карпатську бриндзу за консистенцією, але замість кисло-солоного має землистий, грибний смак.
✻
✻
✻
Від хати спускаюсь по лісному серпантину в долину - іншу, не ту, що вранці.
✻
✻
✻
Прогулянка озером Райзахзее
Шлях йде вздовж озера Райзахзее (Reisachsee, 1400 м). Долина тут не менш мальовнича, ніж та, з якої починав — та ще й в золоту годину. Завершую похід вже на заході сонця.
Проводжаю сонце і закінчую шлях.
✻
✻
✻
На кінець — серпантин, але вже дорогою, а не стежкою.
Поруч гуркотить водоспад Райзахсфаль. Біля водоспаду є інша, вибаглівіша траса, але мені, звісно, вже не до неї.