Стендап Сьогодні
📢
Канал в Telegram @stendap_sogodni
🦣
@stendap_sogodni@shevtsov.me в Федиверсі
Пости з тегом #GTD
06.10.2025
Фактори успіху GTD
В мене, нарешті, вдалося впровадити у себе живучу систему самоменеджменту. Та цікаво, що відбулося це не через застосування волі, та не ідеальному порядку — а через визначення слабких місць та впровадження підходів, які їх компенсують.
-
Наявність надійного місця, куди можна відкласти задачі на потім. Це дозволяє спокійно займатися тим, що актуально зараз. Надійним місце стало тоді, коли я нарешті переглянув накопичені нотатки та розклав за пріоритетами. Без перегляду не було довіри, що відкладені задачі колись будуть побачені. А значить, все хоч трохи цінне направлялося в поточні проєкти. Від такого перенавантаження помирала кожна моя попередня система.
-
Дійсно регулярний огляд. Це щоденне вичищення вхідних. За день не так багато накопичується. Потім — щоденний перегляд списків наступних дій. Достатньо просто все перечитати один раз на день(ну й викреслити все виконане.) Тоді голова націлюється саме на заплановані проєкти, а не те що випадково потрапляє на очі. Ну й нарешті, тижневий огляд, де можна розблокувати справи, що застрягли, а також взяти в роботу нові.
-
Додумування до кінця. Знаєте, мені завжди було незрозуміло, чому коли є список задач у грі — то це захоплює, а в житті — тільки відштовхує. Зараз я гадаю, що справжня різниця в тому, що у грі кожна задача вже додумана за мене. Залишилося тільки виконати її! А в житті задачі часто приховують шари нерозвʼязаних питань та незʼясованих подробиць. Але нічого — життєві “квести” теж можна додумати заздалегідь та скласти список наступних дій, який буде захоплювати. Та ніякої гейміфікації не потрібно!
Найкраще відчуття — коли розумієш, що ти швидше завершуєш справи, ніж на тебе звалюються несподіванки. Коли список проєктів потроху меншає. І тоді нарешті відкривається можливість обрати собі не ті проєкти, що горять, а ті, що хочеться. Та воно того варте.
05.01.2026
Страх, лінь та уникнення проєктів
Одна з ключових думок у GTD - те, що замість списку задач в нас зʼявляється окремий список проєктів та список наступних дій. Різниця в тому, що класичний список задач часто містить недодумані пункти, які неможливо виконати: або вони надто складні, або є невиконані та неявні передумови.
За GTD ми таку задачу перетравлюємо та окреслюємо двома протилежними точками: проєкт — це віха майбутньої мети, а наступна дія — це те, що ми можемо фізично виконати вже зараз. Та, нормативно такий підхід застосовується до кожної задачі, що перед нами стоїть.
Але. Завжди зʼявляються дрібні задачки, які ну неначе ніяк не потребують стільки церемонії. До того ж поняття проєкту в мене досі несе відчутну ментальну вагу, бо з одномоментної “задачки” набуває тривалість та місце в житті.
Тож я регулярно записую такі задачки в щоденний списочок, а не в систему. Деякі з них дійсно робляться швидко. А от інші застряють на багато днів. Починаєш думати реактивно, “треба сьогодні вже взятися і записатися на мийку”. Та не помічаєш, що це буквально першопричина практики GTD! Адже на мийку я не записуюсь, бо улюблена закрилася, а іншу ще треба обрати! Не можу я “записатися на мийку”, скільки б не розставляв пріоритети.
Вихід тут такий: до списку дрібних задач ставитися, як до списку наступних дій. Буквально. Якщо під час розбору задача дійсно складається з однієї фізичної дії — то чом би й ні, нехай буде. А як зʼявився “відрізок проєкту” - то прийми, що в тебе вже є складна задача — не в GTD, а в обʼєктивній реальності, та найкоротший шлях до її виконання — це розібрати, покласти у відповідні списки… та рухатись!
08.01.2026
2 помилки в наступних діях у GTD
Сьогодні пощастило цілий день сидіти без світла. На роботі взяв вихідний, відкрив контекст “Вдома”, та поробив з нього все, що міг. Така вона, сила контекстів! (А також — обмеження часу за компʼютером.)
Отже, розповім про дві помилки в наступних діях, які мені часто допікають.
Нумер перший: дії ““розпланувати Х” чи “подумати над Y”. Коли не зрозуміло, як розпочати певний проєкт, кортить записати щось подібне та перестрибнути далі. Тільки таким діям бракує конкретики; а як ми знаємо, де немає конкретики на момент розбору — там ми будемо буксувати під час виконання.
Незрозумілості можуть бути на різному рівні. Може, сам проєкт недостатньо визначений чи ми погано про нього знаємо. Тоді допоможе щось як “Сформулювати 5 критеріїв успіху Х.” Або “Записати постановку задачі Y одним параграфом.” Допоможуть питання для продумування проєктів.
А може, задача ясна, але ти ніколи такого не робив та не вмієш. Тоді можна “Спитати в А, як він робив Х.” Чи “Знайти книжку про Y”. Чи, в наші часи, звернутися до LLM та розблокувати себе за мить.
Нумер другий: дії, для яких ніколи не буде часу. Типовий приклад — географічні дії: “відвідати таке-то місце”. Якщо воно не розташоване на звичному маршруті, то така дія — це цілий прихований проєкт з власним плануванням.
Отже, розмотуємо: напевно, відвідання треба запланувати, тобто записати в календар. Можемо визначитися та зробити це зараз? Чудово. Не можемо? Може треба домовитись з кимось? Або чого чекаємо? Тобто, за GTD, що запишемо в список очікування? Нічого конкретного, просто не хочеться зараз робити? То що, проєкт пересувається до мабуть/колись? От і зʼясували.
Взагалі треба бути готовим до того, що ефективним наступним діям вчишся поступово, тож нічого дивного, що спочатку будеш наче все робити за правилами, а тертя в системі залишиться.
Нагадую, що в суботу 10.1 о 16:00 за Києвом буде воркшоп з усієї цієї історії з GTD, а доєднатися до нього можна через Patreon.
16.06.2026
GTD: розібратися з поточними справами, а не набрати нових
Ось хиба, яку я в себе знайшов. Я не раз писав про наслідки, але нарешті вдалося вхопити першопричину.
Отже: в систему GTD (та й в будь-який інший самоменеджмент) можна запхати дві категорії задач. Дійсні та бажані.
Дійсні — це ті, які в тебе є без усякого самоменеджменту. Та ти їх зробиш так чи інакше, бо вони ну дійсно потрібні. Я зараз не про рутину — то інше. А про неординарні життєві справи, які все одно робиш. Будь-яка людина замінить бойлер, підготує звіт, забронює готель для майбутньої подорожі без схем обробки вхідних та інших ритуалів.
Та бажані задачі — їх ми хочемо, але не робимо… на що класично кажемо “бо часу не вистачає”. Та я не про шалені мрії (переїхати жити у гори та відкрити там ресторан), а про близькі справи. Може це те, чим ти збираєшся зайнятися, як тільки “буде час” (у відпустці, разом з десятьма іншими планами). Чи певні обовʼязки, які трохи почекають (поки півник не підкрадеться та не клюне — тоді задача переходить в категорію гарячих та “дійсних”.)
Моя хиба в тому, що я дивився на GTD як на засіб досягнути саме бажаних задач. А не тільки дійсних. Власне, дійсні “і так робляться”, тому я не завжди звертав на них достатньо уваги.
Головна проблема з цим така, що бажані задачі — категорія не обмежена. Тож список проєктів розростається. Зʼявляється потреба розрізняти більш та менш важливі. Бо часу на все не вистачить, тож як впоратися? Та чому ж в GTD не те що не заклали пріоритети, а відверто від них відмовилися?
Для мене тут важливо було зрозуміти, що мій список проєктів мусить бути розміром з мене. Та в нього йдуть тільки дійсні задачі. Тоді їх не фізично буде більше, ніж я можу зробити. Якщо ставитися чесно, звісно. Тоді й чистити список простіше: не торкнувся задачі за тиждень — то й не така вона й потрібна, значить. То й пріоритетів з таким списком не потрібно — належність до нього вже найвищий пріоритет.
Тобто на GTD краще дивитися як на засіб робити дійсні задачі з меншим стресом, без відкладань та зайвого обмірковування. А потім, в міру того як зросте продуктивність, додавати щось бажане, яке зʼявиться, бо я вже маю на це змогу, а не лише бажання.