#Гаджети

Вже більше ріку ношу фітнес-кільце Oura, про яке вже писав. Все ще можу порекомендувати його всім. Звісно, для “серйозного” спорту кільце ніколи не зрівняється з браслетом чи годинником — в ньому немає GPS, екрану, сповіщень, і так далі. Втім, не всі ми “серйозні” спортсмени.

Все, що є — це плюс-мінус такий саме набір датчиків, як в тому ж еплвотчі чи будь-якому браслеті: акселерометр, пульс температура, кисень. А різниця в тому, що Oura робить з даними тих датчиків.

А саме, Oura будує цілісну картину самопочуття. Так би мовити, похідну, а то й другу похідну від базових показників. Наприклад, є “кількість сну” - як і всюди, базові дані. Але також є “балансу кількості” - це те, як часто ти висипаєшся. А потім з балансу та ще декількох показників — пульсу, часу засинання — складається загальна оцінка. А зі стабільності всіх оцінок разом є ще вищий показник - “стійкість” - він поступово зростає та падає залежно від способу життя.

Також в Oura практично немає звичної гейміфікації — але наявність цих похідних показників реально мотивує стежити за собою та робити якісний сон та фізичну активність звичкою, а не випадком.

Дуже подобається мова, якою спілкується Oura - вона не така бадьоро-позитивна, як завжди, а дійсно дружня. Якщо ти гарно відновлюєшся — вона підбадьорює. Коли наступає чорна смуга — співчуває та пропонує відпочити. Мені в житті цього не вистачало.

На кінець — цікава історія. Весь січень Oura мене хвалили за якісний сон та відновлення. Але насправді я не дуже й намагався вчасно лягати або хоч щось змінити зі сном. Зате — почав регулярно робити інтенсивні тренування. Та це абсолютно вплинуло на самопочуття так, як ніщо інше. Тобто кільце хоч і помилялося, та й допомогло мені звернути на це увагу. 🫀

Роботи-пилососи — це революційний винахід. Але мені зовсім не хотілося мати в хаті вебкамеру на колесах. На щастя, існує аматорський проєкт Valetudo, який для деяких моделей пилососів здатний прибрати привʼязку до хмари — так, що навіть офіційного застосунку не доведеться встановлювати.

Що воно таке? Дві окремі зміни. Спочатку рут, тобто відкриття адміністративного доступу. Взагалі пилосос то маленький компʼютер з Linux, тільки ще й на колесах. А потім прямо на пилосос встановлюється Valetudo - сервер, який заміняє хмару. Все забезпечення пилососа залишається без змін. Тобто тут не буде такої ситуації, коли встановлюєш деяку ОС та залишаєшся, наприклад, без блютузу. А от в UI, певно, можуть бути відставання, хоча на мій недосвідчений погляд все добре. Також, зауважу, для Valetudo не потрібно ніякого додаткового домашнього сервера, бо пилосос стає сам сервером — як для себе, так і для керування. 🤯

Пилососи. Тут є цілий список, але також є нюанс. Більшість моделей потребують складної розборки. Найпростіший варіант це Dreame - для них потрібно тільки придбати розвідну плату. Хоча “найпростіший” тут дуже умовно.

Далі за інструкцією буде потрібний ноутбук з Debian. В мене знайшлася на ігровій машині Ubuntu другою системою. Завелося і з нею. Потім такі кроки лячні… я, мабуть, останній раз таке робив, коли прошивав книжки на свій Siemens C55. Лячні тим, що пилосос в “сервісному режимі” вимикається через пару хвилин, тому всі операції потрібно робити швидко, а не то пилосос стане цеглиною. 🧱

Окрім того, першим кроком ми завантажуємо з пилососа коди та надсилаємо їх в спеціальний сервіс, який збирає прошивку. Це ще додає лячності, бо необхідно внести всі коди вручну без помилок. Втім, раз я пишу цей пост, то в мене все вийшло! 🥳

Коли вже є рут, то до пилососа можна підʼєднатись по SSH, та градус напруги спадає. Але Valetudo на пилососі ще нема. Далі інструкція каже підʼєднатися до Wi-Fi пилососа… та я розумію, що в мене машина без вайфаю. А там ще залишилося використати якийсь міст, який теж є тільки для Linux. (Та ще для Windows, але в мене вайфай тільки під macOS.) На щастя, міст тільки віддає файл по HTTP, та класична python -m http.server 7777 чудово покрила цю потребу.

Так що останнім кроком підʼєднуюся по Wi-Fi, потім SSH, завантажую valetudo, вмикаю автозапуск, перезавантажую пилосос (reboot), та — успіх — панель керування зʼявляється в локальній мережі! Далі — все прозаїчніше. Або навпаки, починається сама магія! ✨

В мене такі вуха (чи звички?), що навушники, які у них вставляються, ніяк не влаштовують. Тому вже деякий час знаходжуся в пошуках. Іншою вимогою є прозорість — тобто можливість чути та спілкуватися, не знімаючи навушників. Та ще й щоб легко було носити з собою (що практично виключає накладні.)

Та нарешті, після кількох невдалих спроб (Sony LinkBuds - бррр, жахливо), нарешті знайшов те, що треба - Bose Ultra Open. Такі навушники потребували певного кроку в невідомість, бо це очевидно щось поза категорією: замість того, щоб вставлятися у вуха, ці вдягаються на вушну раковину. (Хоча насправді ні, зараз навушників-кафів не так мало, ось з іменитих є ще Huawei Freeclip.)

Отже, Bose Ultra Open мають форму кафа, половина його тверда, а половина мʼяка силіконова. Тверда частина йде вперед, в ній динамік. Мʼяка закінчується циліндриком з батареєю, він йде за вухо. Вдягається ця штука не складніше та не довше, ніж звичайні затички. Сидить в нижній частині вуха. Вони дуже легкі та практично не помітні, що мені особливо подобається. Бо на відміну від затичок чи вкладишів такий навушник абсолютно не заважає слуху. Хоч цілий день його носи.

Щодо звуку — він на диво гарний. Навіть баси присутні. Треба розуміти, що з таким розташуванням динаміку їм ніколи не зрівнятися з затичками чи моніторами. Головним чином, це проявляється в чистоті. Але я б порівняв це звучання з парою хороших колонок. Також на диво мало звуку просочується назовні — як я розумію, це тому, що динаміки тут спрямовані.

По програмній частині: є multipoint, тобто між айфоном та маком перемикаються самі собою. Навіть є можливість, якої немає в AirPods - можна натисканням кнопки навушників перемикатися на інший пристрій. (Так, і, до речі, тут є справжня механічна кнопка!) Зате немає автопаузи. Що мене абсолютно не турбує, бо на відміну від AirPods, ці навушники не потрібно знімати. Натиснув на кнопку, поставив на паузу, поговорив та увімкнув далі.

З мінусів: мікрофони тут чиста формальність. Ну й ніякої ізоляції чи тим паче шумодаву не буде, очевидно. На гучній вулиці чи під перфоратор погано чутно. Футляр більш-менш зручний, але петля слабенька. До речі, як і самі навушники — не знаю, на скільки вистачить цього силіконового місточка. Втім, всі сучасні навушники живуть стільки, скільки батарея, тож може це й не проблема.

(Ще розглядав кісткові навушники, як-от Shokz. Але ті заважатимуть окулярам. Також звук кісткових навушників - це цікаво, але на мій досвід гірше за звичайні.)

Якщо підсумувати: це ті навушники, що можна носити всюди та завжди, вони не заважають слуху, цілком гарно співають та ще й по підключеннях проблем немає. Мрії збуваються!

Десь із місяць тому сестра нахвалила мені монітор глюкози FreeStyle Libre 3 Plus. Це, звісно, в першу чергу рішення для хворих на діабет. Але для здорової людини монітор відкриває цікавий погляд на один з важливіших біохімічних процесів в нашому тілі. Сьогодні — розповідь про технічну сторону.

Що з себе складає монітор глюкози? Це розміром з монету біла шайбочка, яка наклеюється на задню поверхню плеча. Від неї під шкіру йде волосина міліметрів пʼять — вона й “бачить” рівні глюкози. Монітор живе два тижні, потім ставиш новий. Ніякого іншого обслуговування не потребує. Ніяких обмежень не накладає, я, наприклад, спокійно собі плавав.

Наліпити його дуже просто. Для того монітор продається вже в спеціальній касеті. Притискаєш її до чистої шкіри, всередині відстрілює за долі секунди голка, вживляє датчик та наліпляє сам пристрій. Процедура буквально моментальна та не потребує ніякого досвіду. Після вживлення може кілька хвилин трохи поболіти та й усе. Коли знімаєш, сліду практично не залишається, хіба що від клею.

Окремо продається круглий пластир, який можна наклеїти для захисту зверху. Я два тижні ходив з ним, два — без. Не відклеювалося ані так, ані так. Пластир в кілька разів більше за площею, зате не має твердого краю. Отже, вже точно ніде не зачепишся — бо пристрій такий непомітний, що ти про нього просто забуваєш. До речі, неочевидний факт: місце вживлення датчика є відкритим назовні — бо ж він вживляється голкою. Тож в моніторі є для цього маленький отвір, і в цей отвір затікає вода та й усе інше. Тому мені, мабуть, більше сподобалося накрити все пластиром.

Для перегляду інформації сучасні датчики підʼєднуються просто до телефону. І тут виявляється, що в Україні офіційно вони недоступні, бо застосунку в нашому App Store немає. Де ж я брав датчик? А на Промі — їх прямо багато. Тож очевидно, що люди користуються. Як вони знають, що треба звернути увагу на країну походження датчика та встановити застосунок з App Store тільки цієї країни? (Наприклад — Німеччини.) Перед цим зареєструвати окремий обліковий запис Apple? Вийти зі свого запису тільки для App Store, зайти в новий, встановити застосунок та повернутися назад? Я чесно не уявляю.

Із застосунку створюєш обліковий запис, підносиш телефон до вже вживленого монітору, він його підʼєднує та за годину починає видавати показники в реальному часі. А про те, що там він показує - вже наступного разу.

PS. Виправив підписку на Патреоні - як виявилося, щомісячна підписка там можливість відносно нова.