#РобочийКомп

Сьогодні налаштовував новий компʼютер для роботи. Це мій перший компʼютер “тільки для роботи” років за… пʼятнадцять, напевно. Як писав, це для того, щоб на роботі було менше відволікань, а з іншого боку — можна було фізично припинити працювати та все ж не залишитись без компʼютера як засобу для спілкування, хобі та розваг. (Мініогляд: обрав Mac Mini, бо давно було цікаво, але ніколи раніше не було підстави його мати. Це найнудніший з маків — просто коробка з macOS. Він більше та важче, ніж я уявляв — майже з Macbook Air завширшки. Зате блоку живлення немає — тільки тонесенький кабель. Ось… більше немає що про нього казати.)

Вперше спробував Homebrew Cask та я в захваті. Це доповнення для встановлення звичайних додатків через Homebrew. Без перебільшень, всі програми, які мені були потрібні, вдалося там знайти. Тобто замість пошуків на сайтах, завантаження і так далі можна просто зробити brew install visual-studio-code firefox setapp і так далі. Ба більше, так само можна встановити й шрифти. Єдине, що я встановлював не через Cask - це додатки з Setapp (в ідеалі вони б теж могли мати CLI, але поки не бачу.)

Для того, щоб почати використовувати Homebrew Cask, не потрібно перевстановлювати систему, тож раджу випробувати — воно того варте.

Друге, що випробував — це Development containers, відносно новий механізм для розробки прямо в Докері. Пропозиція така: не потрібно буде нічого встановлювати локально, тільки Docker та Visual Studio Code. Все інше — в контейнері. Причому робоча частина VSCode теж працюватиме з контейнера та матиме доступ до всіх інструментів.

Так розвʼязуються дві задачі. Перша — уникнути складного налаштування середовища на локальній машині (але це більш актуально для Windows.) Друга — надати можливість поділитися середовищем з командою. Тут допоможуть такі функції, як Features - типу “пакети” з утилітами, та можливість вказати, які доповнення VSCode встановити в контейнері. В теорії, все це значить, що від клонування репозиторію до повноцінної розробки у нового члена команди буде достатньо відкрити VSCode та почекати, поки все розгорнеться.

Зазначу, що dev container - це не те ж саме, що конфігурація docker compose для локального запуску додатка. Dev container утворює середовище для запуску будь-яких команд в проєкті — від сервера чи тестів до лінтерів, Git та, звісно, самого VSCode. Dev container спирається на Docker Compose, наприклад, щоб створити бази даних та інші потрібні сервіси.

Це все добре, але насправді девконтейнер в мене не прижився через відсутність інтеграції з 1Password CLI. Так, технічно встановити CLI в контейнер можна. Але з точки зору 1Password це буде окремий компʼютер. Нормального способу передавати секрети в контейнер я не знайшов. (Наприклад, передавати в змінних оточення на весь час існування контейнера мене не влаштовує.) Можливо, якісь обхідні шляхи можна було знайти, але не настільки ті девконтейнери мені зараз потрібні.

Минуло два робочих тижні з того часу, як я почав працювати за окремим компʼютером. Ділюся враженням від цього незнайомого (та дивацького, на 2023 рік, хех) образу життя.

Щодо технічної реалізації. Я працюю за робочою станцією з монітором, клавіатурою та мишею. Після того, як я переніс периферію на розʼєми USB монітора, перемикання між робочою та неробочою машиною виконується одним кабелем. Проте насправді така зручність не дуже потрібна. Не тільки тому, що в ноутбук можна зазирнути й без монітора — а тому, що одна з моїх цілей це фізично розділити середовища — в тому числі й в часі. Швидке перемикання тут тільки шкодить.

Щодо режиму використання. Я намагаюсь емулювати фактично роботу в офісі, тобто перемикаю на робочу машину після сніданку та повертаюсь “додому” перед вечерею. Такий режим виявився моєю улюбленою стороною експерименту. Мені подобається, що є час, коли я фізично сфокусований на роботі. Більшість відволікань зникла сама собою. Так само подобається, що наприкінці дня можна її відкласти. Сам момент відключення робочої машини наповнює день сенсом та завершеністю, яку було важко досягти раніше.

Щодо програмної частини. Я вже писав, як налаштовував середовище. З витрат на програми — довелося сплатити додаткову підписку Setapp. Зʼявилася проблема обміну інформацією між робочим та домашнім компʼютером; для цього скористався месенджером, який вже є - Apple Messages - щоб листуватися зі своїм альтер его. Це трохи простіше, ніж класичний спосіб — електронна пошта. До речі, так, для робочої системи я створив новий обліковий запис Apple, щоб не мати доступ до документів та світлин.

В цілому, залишаюсь задоволеним цим підходом — навіть набагато більше, ніж уявляв. Всім раджу, за можливістю.

З мого останнього поста на цю тему пройшло три місяці та одна відпустка. Забіжу наперед і скажу, що це була найкраща відпустка за декілька років.

З технічного боку, все досі працює чудово. Мені не потрібні ніякі KVM для перемикання між машинами, коли можна просто фізично перемкнути єдиний USB-C кабель, який йде до доку (CalDigit TS3+). До доку підʼєднані клавіатура, миша, монітор, Ethernet, колонки, вебкамера — і все це швидко та безпроблемно перемикається.

В теорії, можна досягти схожого результату й з одною машиною, якщо створити на ній додаткового користувача. Бо головна вигода від окремого компʼютера — це можливість миттєво перемикнути контексти — як туди, так і назад. Наприклад, увечері залишити сервіси запущеними в Docker, а вранці повернутись до них з повним збереженням стану.

Поки не наважився створити для роботи окремий GitHub. Для мене як для програміста виходить так, що саме акаунт в GitHub є головною “інтернет-особою”, та створювати новий, порожній якось.. неправильно. Втім, скоріше за все й до того дойду. Технічно ж майже немає різниці, а на рівні Git так й зовсім.

Психологічно, все ж надзвичайно задоволений відокремленням роботи та дозвілля. Мати відпустку без відволікання на робочі чати це незрівнянно. Раніше так вдавалося тільки якщо подорожувати без девайсів, що, будемо чесними, створює більше дискомфорту, ніж комфорту.

До речі, щоб цього досягти, я також виділив окремий робочий смартфон, бо з робочим Слаком в смартфоні все одно ж підглядаєш постійно. А так ще й нагода погратися з додатковим смартфоном.

Та, звісно, з іншого боку, на роботі легше сфокусуватися, коли на машині є тільки робота. Причому як в моменті, так і протягом дня — легко зрозуміти, чи я “на роботі”, чи “вдома”.

А у вас є репозиторій dotfiles? Це колекція особистих файлів конфігурації та скриптів, що їх супроводжують. Таку роблять або щоб швидко оновлювати оточення на декількох компʼютерах, або — щоб ділитися з іншими (та хизуватися.) Для мене перша причина є єдиною розумною, тому зі збільшенням кількості компʼютерів dotfiles перетворюються з необґрунтованих на незамінні.

В мене хоч вже добру частину року окремий компʼютер для роботи, але налаштування я переносив вручну. Це небагато роботи, але такі речі як стилі для Obsidian все ж доводиться копіювати. (Плюс, я люблю експериментувати з конфігурацією; наприклад, Atuin спочатку додав на робочу машину, а вже коли сподобався — на особисту.)

Але, з появою у житті Codespaces потреба загострилася. Бо Codespace не є сталим оточенням; гарно, коли можеш легко створити його наново. Та для того Codespaces як раз підтримують dotfiles - не треба нічого вигадувати.

На жаль, останній раз я збирав dotfiles ще тоді, коли працював у GVim та Rxvt через Xming на Windows. Тобто тепер можна починати наново. Буду радий почути рекомендації по фреймворках та інші поради.

Останнього тижня мені пощастило піти у коротку відпустку… та так вийшло, що я це зробив з абсолютно порожнім списком наступних дій. Це в мене безпрецедентно, та до того ж дуже приємно. Хочеться повторяти цей успіх, тому занотую спостереження.

Йдеться про список наступних дій; список проєктів, звісно, не залишився порожнім, бо там деякі справи тривають місяцями. Виходить, в цьому розділенні на два списки є додаткова користь — тільки один з них можна закінчити. По поверненню з відпустки я, звісно, пройшовся по проєктах та досипав ще дій — але визначним був той момент, коли дій не було. Хотілося б досягати такого щотижня.

Це моя перша роздільна система для роботи та дому. Раніше робота завжди була контекстом (текою, зоною) в спільній системі. Зараз в мене окремий компʼютер для роботи та я намагаюсь відокремити роботу від особистих справ, тому було логічно й системи задач зробити дві.

Виявилось, що розділення значно спрощує робочу систему: в ній лише один контекст, тобто єдиний список задач (дій.) Я просто відкриваю його та роблю дії по черзі; нові задачі додаються в кінець. Майже не доводиться думати, що робити далі. Зате тепер доводиться окремо робити щоденний та щотижневий огляд, що в цілому тільки перевага.

В домашній системі до такого успіху ще далеко, бо там все (поки?) вдесятеро складніше. Контекстів багато, проєктів багато, вони всі різні. А головне — потрібно вставати з-за компʼютера. Бо дійсно, зараз робота стала такою зоною комфорту, де все заздалегідь впорядковано — сиди та роби. Раніше так хіба з компʼютерними іграми було. Втім, такий успіх надихає влаштувати особисті справи так само.

Коли мене просять щось зробити, то воно йде або в кінець списку, або — якщо це терміново — то я роблю його невідкладно. Але головне, що є надійне місце для всього, що невідкладно не зробиш. Це звільнює від “режиму хомʼячка”, де бігаєш по колу та робиш останнє, що впало в очі.

До речі, майже всі нетермінові прохання я обробляю вранці під час щоденного огляду; протягом дня я їх записую в нотатки чи зберігаю в Slack, а вранці обробляю ці вхідні та перетворюю за GTD.

Можна сказати, що в той день, як я завів окремий Mac Mini для роботи, було передбачено навчитися працювати з ним віддалено. Бо звичайно для Mac Mini потрібний монітор, що привʼязує до робочого місця — а я час від часу маю потребу бути в розʼїздах. Кинути в валізу Mac Mini легко, та й Macbook завжди з собою… тільки як їх поєднати?

З наївних рішень: використовувати Macbook буквально як монітор не вийде. А було б гарно.

Тому перша задача: поєднати в мережу. Якщо є локальна мережа чи знайомий Wi-Fi, то достатньо один раз налаштувати на Mac Mini. Але в сценарії готелю так не вийде. Якщо є кабель Thunderbolt (виглядає як USB-C, а коштує від 40 доларів), то можна ним зʼєднати, тоді маки створять мінімережу. А якщо натомість є більш корисний адаптер Ethernet (за ті ж гроші!), то можна зʼєднати макбук з макміні звичайним мережевим кабелем. Так в них теж зʼявиться локальна мережа. (А адаптер Ethernet для макбука взагалі річ незамінна.)

Тепер найпростіше — роздати з ноутбука інтернет (бо ноутбук буде на готельному Wi-Fi, чи може на телефонному, а на макміні все це налаштовувати це зайве.) Для того в налаштуваннях макбуку General -> Sharing -> Internet Sharing, та дозволяємо роздавати на наш адаптер Ethernet.

Залишається підʼєднатися до робочого столу Mac Mini. Для того є вбудований Screen Sharing, який заздалегідь потрібно увімкнути на Mac Mini (General -> Sharing -> Screen Sharing.) Тут ніяких додаткових дозволів не потрібно; тепер з макбука заходимо в Finder -> Network, обираємо наш макміні та натискаємо кнопку “Screen Share”.

Вводимо логін/пароль облікового запису. Бачимо два варіанти роздачі — обираємо “швидкісний”, бо “простий” буде огидно розмитий. До того ж у швидкісному режимі можна натиснути нагорі вікна “динамічну роздільну здатність”, та вона зрівняється з ноутбучною (ну й розкриваємо вікно на весь екран, звісно). Після цього сеанс не відрізняється від локального, всі комбінації клавіш працюють, а перехід відбувається як між віртуальними робочими столами. Супер!

Але після перезавантаження стикаємось з величезною проблемою. Мак із шифруванням диска потребує вводу пароля, щоб завантажитись! Причому це дозволено тільки локально, бо на цей момент запущений тільки мінімальний завантажувач. Звісно, вимикати шифрування я не збираюся. Тому поки придумав возити з собою ще й клавіатуру. Ввести пароль наосліп зовсім нескладно, якщо бути до цього готовим. Причому що гарно, навіть Bluetooth-клавіатура спрацює.

Ось так, наче цілком робоча конфігурація. І це в мене ще старий макміні, а сучасні взагалі кишенькового формату, хоч в кавʼярню носи.